ОмскАвтоСклад

П'ятигірська сільська рада Балаклійського району

Головна

П'ятигірське від минулого до сегодення.

                      Територія, на якій розташоване наше село, була заселена ще в часи неоліту. На просторих степах трави аж до грудей діставали, а роси по траві, як вода. І пасли тут своїх коней і скіфи, і сармати, і гуни, та ще аварці. І ночували цими степами половці, та грабувалася ця земля ненаситними татарами.

Недалеко від нашого села збереглися залишки древніх поселень: трьох – епохи неоліту, двох – епохи бронзи, та раннього заліза. Розкопані кургани пізньої бронзи та скіфських часів виявили багате сарматське поховання І-ІІ століття н.е. Відомі також поселення і могильник салтівської культури VІІІ-Х століть.

         У ХІ-ХІІІ сторіччях землі сучасної Харківщини входили до складу Древньоруської держави. Поселення древніх русичів постійно зазнавали спустошливих набігів войовничих кочівників. Край природних багатств перетворився на безлюдні степові простори, названі Диким полем. Протягом декількох сторіч тут хазяйнували татаро - монгольські орди. Основний напрям удару ординці спрямували на північ – Московське князівство. Розташування нашого краю на шляху татаро - монгольського війська не дозволяло заселяти ці землі. Щоб захистити південні кордони Московська держава наприкінці ХVІ – початку ХVІІ століття посилає в Дике поле служилих людей – стрільців. Стрільці й українські козаки застосовують поселення – «слободи» (від слова «свобода», тобто оселення вільних людей). На землі Дикого поля, рятуючись від переслідування польської шляхти, втікали повсталі козаки. В цей період виникає багато міст – фортець, зокрема наше районне місто Балаклія, та центр області – Харків.

             Перші згадки про П’ятигірське відносяться до 1685 року. Село засновано переселенцями з центральних районів Росії. П’ятигірське зростало на землях колишнього поміщика Лісовицького. Назву село отримало в 1917 році від своєрідного ландшафту – п’ятигіря. 

П’ятигірське – село, центр сільської Ради, розташовано за 30 км від районного центру м. Балаклія та 20 км від залізничної станції Шебелинка на лінії Харків-Балаклія. Через село пролягає автодорога Балаклія-Шебелинка. Сільраді підпорядковані села Глазунівка і Серафімівка.

             П’ятигірське із невеличкого хутора зросло за час свого існування в велике сучасне село, з розвинутим виробництвом, соціальною інфраструктурою. На початку ХІХ століття на карті Балаклійського району нашого населеного пункту ще не було. Частіше про нього стали згадувати, коли в 50-ті роки ХХ ст.. недалеко від села було відкрито Шебелинське родовище природного газу, а в нашому селі були побудовані житлові будинки для буровиків. Будівництво птахофрабики «Курганська» з 1965 по 1974 рік сприяло розвитку виробництва і росту села. В село приїздили люди майже із усюди: Ленінграду (Санкт-Петербургу), Курська, Бєлгорода (Росія), Таджикістану, Казахстану, Молдови, Білорусі, Літви та різних куточків України. Зростала птахофабрика, зростав добробут людей, зростало саме село. Будувались дороги, житлові будинки (починаючи з 2-х поверхових, а згодом і 5-ти поверхові), магазини, дитсадки, школи, Палац культури, спортивний комплекс та багато іншого. Але важкими виявилися перші роки Української незалежності. Були закриті чи різко скоротили випуск продукції багато заводів і промислових підприємств, які постачали фабриці обладнання, корми, ліки та іншу продукцію. Повільно відбувалися ринкові перетворення, зокрема, роздержавлення господарських об’єктів, приватизації землі тощо. Загальний спад виробництва призвів до зниження житлового рівня населення.

10 жовтня 2000 року на базі птахо комплексу утворено «Курганський бройлер», ВАТ з іноземними інвестиціями. Три роки – термі надто малий, для піднесення економіки села потрібно більше часу, особливо для тваринницької галузі. За три роки комплекс відновлено.

               Можно впевнено сказати, що створення ВАТ з ІІ «Курганський бройлер» сприяло другому відродженню економіки села і підняттю рівня життя людей в П’ятигірському. Село ожило, «помолоділо», в ньому закіпів бурхливе життя.

Аналізуючи злети і падіння розвитку П’ятигірського, можливо зробити висновки: головним фактором зросту села став виробничий фактор. Він сприяв розвитку виробництва, приросту населення, розвитку соціальної